“Русский мир” чи “західні ліберальні цінності”?

Аріяна Ґіць, для New Voice

—

Українська громада, громадські активісти, й міжнародна спільнота приділяють величезну увагу питанню реформування інститутів української влади, проте ситуація довкола прав ЛҐБТ-спільноти, яку щороку оголює Київпрайд, вчергове нагадала нам про необхідність глибоких перетворень у самому суспільстві, і, насамперед, у середовищі “прозахідних”, “проєвропейських”, “ліберальних” активістів.

Я особисто переконалася, що українське суспільство є достатньо толерантним, коли у сільській місцевості почула мудрі висловлювання літніх людей на захист прав сексуальних меншин. Проте запеклий спротив поширенню ідей рівності й терпимості з боку радикальних груп й ряду політичних сил, формує порядок денний суспільства. Насильство, залякування й цькування ведуть до придушення цивілізованої дискусії. Як наслідок, значна частина громади воліє відмовчуватись й не наважується відкрито дебатувати на цю тему.

Саме з цієї причини вкрай розчарована і занепокоєна відгуками в соціальних мережах частини “реформаторські-налаштованих” активістів щодо проведення Київпрайду. Обурює, що люди, які позиціонують себе прихильниками ліберальних цінностей (зокрема й для отримання західних грантів), на ділі заперечують ці цінності, вдаючись до потворних й невігласних коментарів про учасників Київпрайду та рівність прав для представників ЛҐБТ спільноти.

Відгуки, за якими чітко вимальовується ненависть до сексуальних меншин, на зразок: “чому їм потрібний марш задля так званої свободи?”, “права геїв не мають нічого спільного з рівністю”, “вони домагаються лиш уваги до свого маршу”, й багато менш стриманих висловлювань, – демонструють моральну бідність людей, які заперечують своїм співгромадянам право на рівне ставлення у суспільстві.

Очевидно, такі заяви не унікальні, й звучать за межами України також. Я чула різні варіанти позицій нетерпимості навіть в Канаді, де переважна більшість пишається тим, що ця країна є одним із світових лідерів у царині рівних прав для ЛҐБТ-спільноти. В основному, позицію нетерпимої меншості розділяють люди, які погано інформовані, нехтують загальновідомими фактами та не розуміють чи принципово не сприймають ліберальні цінності. Я рада, що своєю участю в Київпрайді посол Канади в Україні Роман Ващук підтвердив власним прикладом відданість канадського суспільства цінностям рівності й соціальної справедливості. Прайд у моєму рідному Торонто є одним із найбільших у світі: усе багатомільйонне місто його радо святкує. Подію відвідують офіційні особи, включаючи прем’єр-міністра. Канадійці сприймають цю подію, як об’єднуючу, а не таку, що поляризує країну. Прайд святкує як нашу унікальність, так і нашу спільність. Колись так буде і в Україні: Прайди відбуваються не лише у країнах “бездуховного” Заходу, а й, навіть, у католицькій Південній Америці, позаяк вони символізують інклюзивність суспільства й гідність для кожного.

Всупереч різного роду конспірологічних нісенітниць, які часто поширюють противники рівності прав і свобод, ніхто не нав’язує захист прав сексуальних меншин громадянам західних демократій. Ця тенденція у західних суспільствах, заснована на взаємоповазі між людьми, прагненні рівності й свободи для кожної людини, й усвідомленні, що неможливо побудувати успішне вільне суспільство на пригніченні окремих соціальних груп. Хто б мав краще про це знати, аніж самі українці, які пережили страхіття поневолення різними імперіями?

Повага до прав ЛҐБТ спільноти зовсім не означає “втрати духовності”, “безбожності”, й “морального занепаду” в країнах Заходу. Ніхто у світі також не виношує зловмисного плану “відібрати духовність” в українців. Чи втрачають вони свою духовність, коли переїжджають до Канади, Іспанії, Нідерландів? Приклад української діаспори у світі переконливо демонструє зворотне.

Саме повсякчасна повага до людини, як найвищої соціальної цінності, є запорукою особистого розвитку. Пригнічення й переслідування, які опоненти рівних прав прикривають благими заявами про “духовність” й “традиційні сімейні цінності”, ведуть, хіба, до моральної деградації, адже зневагу й ненависть, яку вони плекають, важко поставити у ряд моральних чеснот.

Непересічна кількість “ліберальних” й “прозахідних” українців, які є опонентами захисту прав сексуальних меншин, турбує насамперед тому, що вони, вочевидь, не усвідомлюють значення принципу рівності та його засадничої ролі у вільному, ліберальному, демократичному суспільстві. Ці люди, певно, не розуміють, що суспільство, засноване на принципах рівності, не може бути вибірковим щодо того, яким соціальним групам надавати певні права й соціальні блага, а яким – відмовляти у таких правах. Ці люди не приймають, що у демократичному суспільстві кожен громадянин вважається вільним й рівним.

Суспільство соціальної рівності не відмовляє співгромадянам, вибірково й несправедливо, у дотриманні їх прав через дискримінацію за ознаками статі, раси, релігії, чи інших схожих характеристик. У справедливому й рівному суспільстві людей не позбавляють прав, якщо вони належать до соціальної меншості. Це не “диктатура меншості”, коли усі громадяни отримують рівні права, рівний доступ до соціальних благ, й однаковий захист держави й закону.

Україні необхідно пройти через кардинальний зсув соціальних цінностей й установок щодо засадничих прав і свобод людини. Ці права й свободи не можуть існувати лише на папері чисельних документів з прав людини, до яких приєдналась Україна. Ці права й свободи повинні практикуватись й стати частиною щоденного життя українців.

“Прозахідним” українцям, які протистоять ЛҐБТ-спільноті, слід усвідомити, що боротьба за їх права – це боротьба за рівність, за свободу від дискримінації, за рівний захист держави й права, за скасування несправедливих обмежень, які вибірково застосовуються державою до людей за ознаками, які є невід’ємною частиною їх особистості.

Зрозуміло, зміни вимагають часу, і я розумію складність перетворень, через які проходить українське суспільство. Втім, важко зберігати терпимість до проявів ненависті. Та, очевидно, і не варто цього робити.

Українці, які відчувають відповідальність перед майбутнім своєї держави, повинні зрозуміти, що виступи проти сексуальних меншин, є, за своєю суттю, закликами до фундаментально несправедливого суспільства, яке необґрунтовано й вибірково пригнічує основоположні права й свободи громадян. Такий підхід не є “традиційними цінностями” української громади. Наочним свідченням справжніх цінностей українців було зворушливе панно на Будинку профспілок на Майдані Незалежності у Києві з написом “Свобода – це наша релігія!”.

Українці прагнуть вільного й справедливого суспільства. Українські реформатори мають пам’ятати, що його неможливо збудувати без рівності. Ліберальна демократія важить набагато більше, ніж приструнена корупція чи ринкова економіка. Якщо ж цим “реформаторам” ближчі уявлення про суспільство, де відсутня повага до громадян, і, де немає рівності, – мушу розчарувати: їх геополітичний орієнтир знаходиться там, де панує “русский мир”, а не “західні ліберальні цінності”.

—

Переклад з англійської мови здійснив Роман Сон.

Аріяна Ґіць, для НВ